Вражаюча історія про кота Ваську, який допоміг пережити блокаду сім’ї
Передаємо вам історію однієї родини. Її розповідає внучка жінки, яка жила в роки війни.
Вона часто чула від своєї бабусі розповіді про події тих років. Літня жінка говорила, що вона з донькою (матір’ю нашої оповідачки) не змогли б взимку 1941-42 років пережити блокаду Ленінграда, коли країна воювала з німцями, якби не кіт Васька. Тоді в місті практично не залишилося запасів продовольства і палива.
Було дуже важко. Місто постійно бомбили, жителі жили в голоді і холоді. А кіт Василь став просто даром долі.
Кіт, як дуже розумна тварина, завжди відчував, що наближається бомбування. Він починав себе незвично вести.
Ночами Васька спав разом з мамою і бабусею нашої оповідачки і грів їх теплом свого тіла.
Той же кіт сім’ю рятував і від нападів голоду. Васька вмів добре полювати і трофеї свої відносив господарям. Тобто зносив щурів, мишей і голубів. Сам теж голодний і худий, але наодинці ніколи нічого не їв з того, що зловив.
Вам здасться дикою така їжа. Але правильно говорить прислів’я: «Голод – не тітка». Люди, які пережили неймовірно важкий воєнний час, не нехтували навіть цим …
А щоб Ваські полегшити процес полювання, бабуся брала крихти і висипала їх на землю. Сама сиділа в «засідці» зі своїм котом. На ці крихітки прилітали пташки. Тоді Васька відкривав на них полювання.
А коли блокада була знята, і не стало голодних днів, в сім’ї найбільш ласий шматочок першим став отримувати Васька. Свого «годувальника» господарі радували і балували, пам’ятаючи, скільки добра їх чотирилапий друг зробив.
Васька помер в 1949-му. Бабуся поховала кота, і навіть навколо його могилки поставила огорожу, щоб місце поховання Васьки НЕ затоптали.
А через деякий час поряд з котом була похована і бабуся, потім мама оповідачки.
Тепер вони втрьох знову лежать поруч, як в ті страшні ночі блокад…
