Збанки /магія/. Колись я з бабою з тими збанками ходили до лісу і складали в них чорницю, малини, ожини…
Збанки
/магія/
***
Колись я з бабою з тими збанками ходили до лісу і складали в них чорницю, малини, ожини.
Йшли на світанні, бо пополудні до лісу приходило багато людей.
А баба не хтіла в лісі з людьми пересікатися, вони тоді йшли за нею і топтали ногами найродючіші галявини ягід.
Баба хтіла, щоб ті галявини збереглися для лісу, бо ліс — то домівка природи і минулого.
І ми йшли на світанні вдвох.
Деколи баба кликала ще свою коліжанку, щоб не так страшно було.
Але баба не боялася, бо коли знаєш ліс, то він тебе захистить.
.
А на світанні найдужче тяли комарі.
Я завжди була така покусана, що на мені живого місця не залишалося.
Тоді баба витягувала марлю, намочувала її в «тройний одеколон» і натирала мені шию.
—фу, як смердить,— кожного разу я сварилася з бабою за той запах і за тих комарів.
— нічого, потерпи, комарів добре відлякує. Ти кричиш за запах, о он на *осії пиячки п‘ють ту гидоту. Шо за люди там живуть, жиби-сь ти знала, шо ліпше з ними ніколи справи не мати, комарі і то добріші за них.
.
І так було щоразу: мене кусали комарі, баба мене смарувала смердючим одеколоном і проводила урок-нарис психологічного портрету *осіянина і комара, а я кожного разу бабі говорила, що до лісу більше не піду, дістали мені і ті комарі, і ті бабині забаганки йти зі самого раненька.
.
А далі ми йшли в глибину…
І чим далі — тим гарніше.
Поміж дикими заростями чагарників, папороті, пахучого моху, баба щоразу виводила нас на рясні чорничі галявини.
.
І тоді час зупинявся…
Тільки по своїх руках можна було здогадатися, що пройшло вже добрих
3 або ж 4 години.
Руки ставали чорними від чорничного соку. Тоді я розуміла, що сонце десь у зеніті. Чорничний сік визначав час і огортав сонце полуднем.
.
Мій світ вимірювався кольорами, запахами, відчуттями, доторками, смаками і руками.
У руках я тримала увесь світ і пізнавала його.
Тоді я вірила, що моя баба знає якусь магію і що я також колись довідаюся її секрет: розмовляти з людьми і розмовляти з лісом, уміти переконувати і домовлятися, не боятися йти у глибину і вміти побачити.
.
—Йой, а ти виділа свої штани,— каже баба,— вся дупа заляпана чорницями, я тобі казала не брати ті світлі портки, а ти не слухала. В дівку вона бавиться!
Як тепер будеш йшла до автобуса, як та оферма!
— Я більше ніколи до лісу не піду, сьогодні був останній раз,— відповіла я бабі.
Баба обв‘язала мої штани своїми запасками і ми пішли до автобуса, мовчки.
То був мій останній раз в лісі.
Я чітко бабі це пояснила.
.
На вечір в хаті ароматно пахло свіжоспеченими пиріжками з чорницею.
І так тепло було од того густого чорничного запаху.
—Бери, їж, два бери одразу. І ще я тобі чорницю зі сметаною і цукром закалатала. Потім ще вареників з чорницями наліплю. І про магію ти питала, а я й не розказала нічого.
То ти ще підеш колись з бабою в ліс?
—Піду. Завтра. Йдем на світанні…
Автор: Христя Кішик
